Кожного Нового року православні українці змушені порушувати передріздвяний піст. Це відбувається через те, що ми живемо за двома календарями – громадським Григоріанським, запровадженим радянською владою у 1918 році, та Юліанським календарем, якого дотримується Православна Церква. За Григоріанським календарем Різдво святкується 25 грудня, а Новий рік вже за тиждень після цього, коли вже немає обмежень посту.
Слід зазначити, що наші предки були «сонцепоклонниками» і мали свій сонячний календар, та святкували основні фази сонячного циклу: зимове сонцестояння – Різдво, весняне рівнодення – Нове Літо, літнє сонцестояння – Купала, осіннє рівнодення – свято врожаю. Різдво – перемога дня над ніччю та поворот Сонця на літо (свято Корочуна). Найбільш шанованими святами були Різдво (25 грудня) та Нове Літо (Великдень – 21 березня), коли сонце повертало на літо і оживала природа. Свято Різдва вшановували колядками. Є думки, що слово КОЛЯДА знаменувало КОЛО СОНЦЯ (річний круг, хід). Річний цикл рахували «літами», початок якого припадав на весняне рівнодення – Великдень 1 березня. У переддень Нового Літа відзначали Щедрий Вечір – вітали щедрівками, а вранці на Великдень посівали. Щедрівки і посівалки носили землеробський характер (була весна!): «Сію-вію-посіваю з Новим Літом Вас вітаю»… У щедрівках висловлюється побажання багатого врожаю, добробуту, приплоду худоби, доброго роїння бджіл… Ще у 17 столітті церква називала колядки і щедрівки «бесовскими песнями», але не поборовши народні традиції, почала переробляти їх на християнський лад. Із запровадженням Петром І у 1700 році на Русі Юліанського календаря, усі Новолітні щедрівки і посівалки перейшли на Новий Рік (нині 14 січня за Григоріанським календарем) із своїм землеробським змістом. Різдво (за Юліанським календарем 25 грудня) святкуємо 7 січня, а Свят Вечір відзначаємо вечором 6 числа, бо за єврейським календарем нова доба починається увечері з появою першої зірки. У 2100 році Юліанські Новий Рік і Різдво зсунуться ще на один день – на 15 і 8 січня відповідно.
За часів Юлія Цезаря у римській імперії діяв календар, у якому рік складався з 10 місяців по 36 днів, а новий рік починався 1 березня. Оскільки рік був коротше астрономічного сонячного, 5-6 некалендарних днів відводились для святкування і погашення боргів по податках. Початок і кінець року оголошували жерці на свій розсуд і зловживали цим. Щоб покінчити з календарним безладом 1 січня 45 року до Різдва Христового Юлій Цезар приймає сонячний 12 місячний календар, який розробив астроном Сізоген. Весняне рівнодення припадало на 21 березня. Хоча запровадження нового календаря було прогресивним рішенням, але і цей календар мав хибу. Рік мав 365 днів, а кожний четвертий (високосний) – 366. За кожні 128 років набігав зайвий день, що призводило до відставання від астрономічного року. У 16 сторіччі відставання складало вже 10 діб, і весняне рівнодення припадало не на 21, а на 11 березня, що викликало занепокоєння у католиків. Причину цього пояснив фізик і астроном Алоіз Лулій (Луїджі Ліліо) і запропонував за 400 років визнавати високосними не всі 100 днів, а тільки 97, для чого не вважати високосними сторіччя, які не діляться на 4.
У лютому 1582 року папа Григорій видав Декрет про те, щоб після 4 жовтня 1582 року наступний день вважати не 5, а 15 число місяця. На Григоріанський календар у тому ж році перейшли Італія, Іспанія, Португалія і Польща, а згодом на цей календар перейшли усі країни Європи та більшість країн світу.
1923 року Вселенський Патріарх Мелетій IV (Метаксакіс) скликав «Всеправославний конгрес», який прийняв виправлений юліанський або Новоюліанський календар, розроблений професором математики й небесної механіки Белградського університету Мілутіном Міланковичем. Він має період в 900 років, протягом яких число високосних років зменшується на 7. Тривалість такого року становить 365 +218 / 900 = 365,24222, тобто помилка в 1 день в ньому буде накопичуватися по закінченні більш ніж 40 000 років. Новоюліанський календар до 2800 р. буде повністю співпадати з Григоріанським. Підсумковим рішенням конгресу став узаконений перехід Православної Церкви на Новоюліанський календар. Упродовж ХХ століття на новий календар перейшла переконлива більшість Помісних Церков: Вселенська (крім Афону), Грецька, Антіохійська, Олександрійська, Кіпрська, Болгарська, Румунська, Польська, Албанська. Отже, переважна більшість Православних Церков відзначають церковні свята разом з Католицькою Церквою.
Відгукнувшись на рішення «Всеправославного конгресу» 1923 року, Московський Патріарх Тихон спробував запровадити його і в Російській Церкві, про що 15 жовтня видав особливу Постанову. Однак, вже через 24 дні, був змушений відмінити своє рішення як невчасне. Клір та паства дуже неохоче приймала такі кардинальні зміни. Нині Російська, Українська, Єрусалимська, Грузинська і Сербська Церкви, а також афонські монастирі користуються Юліанським календарем.
Згідно постанови першого Нікейського собору відбулося відділення від іудаїзму і роздільне святкування Паски, вихідним днем було визнано неділю замість єврейської суботи. Паску визначають за Правилами Пасхалії: Паска святкується у першу неділю після першої повні Місяця, яка настає після весняного рівнодення. Противники виправлених Григоріанського і Новоюліанського календарів дорікають, що при призначенні Пасхалій (рухомих свят) відповідно до вказівок Нікейського собору кожну п’яту Паску відзначають або разом з іудеями, або навіть раніше іудеїв, що заборонено Олексанрійськими Пасхаліями, якими користуються Православні церкви з Юліанським календарем. З іншого боку, через відставання Юліанського календаря від астрономічного, у 3874 році Православна церква буде відзначати Паску 21 травня, тобто не після першої і не після другої повні місяця, а після третьої, що не припустимо.
За Олексанрійськими Пасхаліями повня Місяця і рівнодення визначаються не за астрономічними явищами, а шляхом розрахунку дат. Повня Місяця – 14 день Місяця, що визначається на основі 19 літнього Метонового циклу. За весняне рівнодення приймається календарна дата – 21 березня. 21 березня за Григоріанським і Новоюліанським календарями співпадає з астрономічним, а за Юліанським календарем вже відстає на 13 діб. Крім того, в Олександрійській Пасхалії повня Місяця настає на 4-5 діб пізніше.
Нерідко, коли серед віруючих заходить мова про католицизм, виникає агресивна реакція. Католицька (Кафолицька) грецькою мовою означає Вселенська. Хочу нагадати, що християнство наші предки приймали від греків, а церква мала назву Православно-Католицька церква. Через амбіції та непорозуміння між Константинополем і Римом у 1054 році відбувся церковний розкол – поділ на Православну і Католицьку церкви. У синодальний період деякий час Православна Російська Церква мала назву «Православная кафолическая греко-российская церковь», «Российская Православная кафолическая Церковь» бо мала приходи в Європі, Азії, Америці… Нині настав час не розкидати камені, а збирати.
Найбільш затятим противником переходу на новий календар є Російська Православна Церква Московського Патріархату. На засіданні Священного синоду у грудні 1998 року схвалена така постанова: «Свідчити, що у нашому церковному середовищі Юліанський календар (старий стиль) ототожнюється з частиною національної духовної традиції, відданість якій стала нормою релігійного життя мільйонів людей. У зв’язку з цим робити заяви, що питання про зміни календаря у нашій церкві не стоїть».
Слід нагадати, що після гоніння більшовиків проти церкви у передвоєнні роки Православна Церква практично припинила своє існування. У вересні 1943 року Сталін відновлює Православну Церкву під назвою «Руська Православна Церква Московського Патріархату», поставивши її під повний контроль НКВД (КДБ). Не дивно, що і сьогодні, РПЦ МП проводить державну імперську політику Росії.
Цілком погоджуюсь із думками протоієрея Євгена Заплетнюка, наведених у статті «Коли календар старий, а проблеми – нові…»: «Однією з передумов доброї долі для Церкви, є розуміння віруючими людьми найголовнішої християнської риси – Любові, та праця над її помноженням. І цілком природно, коли церковний календар у цьому людям допомагає. Безперечно, що треба прагнути того, щоб усі одновірці – християни разом зустрічали свої свята, не ділячись поміж собою в таких дрібницях та умовностях, як календар. В іншому випадку ці люди є лише християнами по імені, а не по суті. Справжній християнин заради любові та єдності здатен перебороти власну гординю і старі звички. «Буква вбиває, а Дух – животворить» – каже про це Святе Писання (2Кор. 3:6).
Найважливіше питання, що стоїть нині на порядку денному духовенства та мирян України є потреба створення єдиної Помісної Православної Церкви. Питання впровадження нового календаря сьогодні не є настільки болючим та нагальним. Однак перехід на новий стиль, особливо ще до часу отримання нами канонічної автокефалії, зможе суттєво зблизити Українську Церкву з Вселенським Православ’ям, серед іншого й тим, що остаточно відірве Київське Православ’я від Московського церковно-політичного впливу. Дана ситуація, при якій Церква-Дочка Українська Церква має інший календар, аніж Церква-Матір Царгородська Патріархія, є явищем аномальним і будемо вірити – тимчасовим.
Національно налаштований рух за Українську Церковну самостійність, в кращих її представниках, залюбки може підтримати подібну ініціативу».