Названі переможці третього Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та авторської пісні імені Марини Брацило. Його заключний захід відбувся у Запорізькому національному університеті 2 грудня.
Університет, де навчалась Марина, разом з її родиною та за підтримки друзів сім’ї, а також митців міста заснували цей конкурс творчої молоді від 15 до 25 років, щоб підтримати україномовних початківців. Про це мріяла ще за життя поетеса, що трагічно загинула у 2013 році. Марина, як ніхто інший, добре розуміла, що від своєчасного розкриття творчого обдарування, залежить подальша доля митця. Певно, їй особисто пощастило з батьками, що посприяли її ранньому творчому становленню. Вже у 19 років Марину Брацило прийняли до Спілки письменників України. Прагнення допомагати іншим “пробивати собі дорогу в життя “здійснилось по смерті Марини. Конкурс назвали в унісон її першої збірки поезій “Хортицькі Дзвони”. Попередні два конкурси, 2014 та 2015 років, відкрили майже сотню обдарованих зовсім юних поетів та піснярів з 14 регіонів України. Завдяки саме “Хортицьким Дзвонам “, чимало з них спромагалося видати свої перші книжки, здобути популярності, їх помітило суспільство. Втім, так сталося, що на цих двох попередніх конкурсах в номінації “Поезія” перше місце нікому не присуджувалося. І ось цьогоріч, на третіх “Хортицьких Дзвонах”, його здобула 17-річна студентка Київського національного університету Ольга Крамарь, відома за псевдонімом Леля Покотиполе.
Леля Покотиполе
Ось, один з віршів, що запропонувала Леля на “Хортицькі Дзвони”:
хто так вміє любити цих воїнів, як вона?
шити їм сорочки з сіруватого полотна,
на конвертах писати адреси та імена,
купувати для них сірників, тютюну, вина,
вечорами співати забуті старі пісні,
нести в пазусі з лісу горіхів або суниць,
позичати їм книги й ножі та в тривожнім сні
шепотіти в пітьму їхні жарти та позивні,
розмовляти із ними на сотню чи більше тем –
про минуле, війну та про будь-яке із мистецтв –
напувати відваром, що пахне, мов літній степ,
пам’ятати пойменно всіх їхніх жінок, дітей,
ледь торкатись долонь і казати: “нам треба йти,
нам не так вже й багато лишилося до мети “,
на ніч вголос читати важливі старі листи?
хто ще вміє так само тримати і берегти?
їх десяток – це хоч невеликий, але загін.
хтось прийшов зі степів, хтось – з лісів, узбереж чи гір,
кожен вірить у щось, кожен має своїх богів.
їх об’єднує кров спільно знищених ворогів,
призабуті страждання – із тих, про котрі мовчать;
їх об’єднує дружба – незламна й міцна, хоча
її били залізом і втрати, і біль, і час.
їх об’єднує ще надто рідне їм всім дівча.
хто так вміє любити цих воїнів, як вона?
промивати їм рани, являтися в тихих снах,
пити з ними життя не вагаючись і до дна,
в долі кожного дзвінко звучати, немов луна,
повідати легенди своїх та чужих країв,
обереги плести їм від звіра, вогню, змії
і триматися поряд у пеклі страшних боїв?
кого вміють любити ці воїни, як її?
Перше місце в номінації “Авторська пісня” виборола студентка Національного медичного університету імені Богомольця Анна Білоножко.
Анна Білоножко
Другі місця у номінації “Поезія” посіла вінничанка, студентка Київського національного університету Юлія Григорук, а у номінації “Авторська пісня” – студентка Запорізького національного університету Сніжана Біла.
Юлія Григорук
Сніжана Біла
Третє місце у номінації “Поезія” поділили волинянка Наталія Андріюк та студентка Київського національного університету Вікторія Поліщук. У номінації “Авторська пісня” третє місце дісталося київській школярці Олесі Юрченко. Також Олеся отримала й спеціальний приз за написання пісень на вірші Марини Брацило.
Олесі Юрченко
Крім того, кожен переможець конкурсу на згадку про “Хортицькі Дзвони” отримав в подарунок – дуже милий сувенір від Маринчиної мами Людмили Федорівни Брацило – дзвіночок з національними жовто-блакитними стрічками.
Джерело: http://zp.depo.ua/ukr/zp/-hto-tak-vmie-lyubiti-tsih-voyiniv-yak-vona-u-zaporizhzhi-vpershe-03122016121600